Діти, чиє дитинство припало на дев’яності й ранні нульові роки, поглинули неповторну атмосферу розвитку України. Їхня юність – це дотепне поєднання відлуння Радянського Союзу, тотальне наповнення ринку китайськими товарами та боязкі прояви благ Західної цивілізації.
Речі, які зводили з розуму тодішніх дітей, сьогодні б викликали лише співчуття. Однак це не завадило нам зробити добірку, що викличе сльози ностальгії у тих, кому наразі близько 30 років.
Кеди з шипами (кеди-бутси)
Це було найпопулярніше взуття серед хлопчиків у кінці 90-х – на початку 2000-х років. Кеди мали 2 варіації: з гладкою або шипованою підошвою. Останні вважалися трохи преміальнішими. Найчастіше купувалися для гри у футбол, хоча нерідко слугували й повсякденним взуттям.
У кедів було декілька неповторних особливостей: зроблені з грубої гуми, містили зображення у вигляді полум’я. Основна частина була чорного кольору. Полум’яне мережево було зеленими, синіми чи помаранчевими. Діти у той час розповідали, що відмінність кольорів свідчить про різноманітне призначення взуття. Наприклад, синє полум’я могло вважатися оптимальним для гри у футбол, а зелене – для ходьби. Іноді на кедах-бутсах також містилися наклейки «Football», що також беззаперечно свідчило про їхнє призначення.
Подібні кеди й сьогодні продаються на різноманітних маркетплейсах під брендом «RGP», про який немає відомостей у мережі. Ціни варіюються у межах 250-375 грн.
Плюси: яскравий дизайн, доступна вартість у нульові роки (близько 10 грн);
Мінуси: швидко зношувалися, через грубість матеріалу виникали мозолі.
Майка-сіточка
Ще один приклад високої моди, популярність якого припала на початок нульових років. Майки-сіточки були сезонним явищем і масово з’являлися на вулицях, коли стовпчики термометрів надійно закріплювалися на позначці 25+.
Майки-сіточки мали однакову популярність серед дорослих та дітей. Найчастіше зустрічалися варіації блідо-жовтого кольору, рідше – білі та чорні. Майки мали різний діаметр вічка: від зовсім дрібного до більшого.
Сучасній молоді могло б здатися, що майки-сіточки одягали люди переважно в гарній фізичній формі. Однак у нульові роки не було жодних градацій та обмежень. Люди будь-якої статури без сорому носили їх, що не викликало подиву чи засудження.
Плюси: комфорт під час спеки.
Мінуси: надмірне перебування на сонці провокувало засмагу у краплинку, не були популярними серед жінок.
Бриджі
Загалом цей предмет одягу й досі зустрічається. Але діти дев’яностих застали неповторний фасон бриджів.
У той час еталонним зразком вважалися бриджі, що складалися з декількох частин, які могли від’єднуватися за потреби. Таким чином їх можна було носити у вигляді штанів, безпосередньо бриджів, шортів на рівні коліна, шортів вище коліна.
Якісні бриджі того часу неодмінно мали багато різних кишень. Також шанувалося, якщо бриджі можна було звузити або розширити на рівні литки. Нерозуміння цих деталей несло ризик придбати звичайні довгі шорти, які б не викликали жодного захвату оточення.
До речі, згадані вище атрибути одягу нерідко поєднувалися. Майка-сітка, бриджі та кеди з шипами слугували запорукою привабливого образу.
Плюси: чудово підходили як для повсякденних прогулянок, так і для походів на дні народження.
Мінуси: бриджі, які трансформувалися в штани, коштували значно дорожче за звичайні, але застібки часто ламалися.
Залізна буква «Ш» або «Е» (залежало від положення)
Окрім одягу є й інші атрибути, які чудово знайомі дітям 90-х. Як от залізні букви «Ш/E», котрі постійно з’являлися на асфальті у будь-якому дворі.
Ці пластини за часів СРСР слугували для мідного намотування, що використовувалося в силових трансформаторах. Така технологія застосовувалася у старих телевізорах. Залізяка у вигляді «Ш/E» утворювала магнітне поле.
Однак у нульові роки все більш доступними ставали телевізори імпортного виробництва. Тоді ж знайшлися заповзятливі люди, котрі масово знімали мідні намотування з телевізорів старого зразка. Але буква «Ш/E» жодної цінності не мала і, вочевидь, їх викидали аби-куди.
Плюси: залізяка виконувала функції бумеранга.
Мінуси: містифікації навколо призначення букви «Ш/E» (ніхто не знав, навіщо вона) викликали чвари у дворі між дітьми.
Жувальна гумка-цигарка
Окрім цікавих речей, діти дев’яностих пам’ятають і дещо унікальне з гастрономії. Достеменно невідомо, як концепція цигарок та жуйок могла гармонійно поєднуватися для дитячої цільової аудиторії. Але у ті часи дітлахи їх обожнювали.
Купити таку гумку й одразу розжувати – вважалося помилкою. У випадку жуйки-цигарки більшу цінність несла сама обгортка. Це був легальний спосіб наблизити доросле життя.
Плюси: можна обманути інших дітей, ніби маєш справжню цигарку.
Мінуси: не мали наклейок, і коштували дорожче за жуйки, які мали.