Київський Поділ, Площа Ринок у Львові, Дерибасівська вулиця в Одесі – це ті місця в Україні, що цілковито наповнені духом старої Європи.
Їх могло б бути більше у кожному мегаполісі чи містечку країни. Якби тільки держава вживала заходів, щодо заміни потворних радянських елементів, які в’їлися в наше довкілля.
Сподіваємося, що ці процеси відбуватимуться активніше. А наразі дочитайте до кінця, адже ми зібрали топ радянських відлунь, які досі зустрічаються по всій Україні та вбивають європейський вайб:
Огидні радянські дитячі майданчики у дворах
Для справедливості зазначимо, що їх стає менше. Але вони все ще є в кожному населеному пункті України. Їх створювали в СРСР, вони були однією з небагатьох розваг для дітей дев’яностих і вони все ще пропонуються сучасним дітям.
Найбезглуздішими варіантами є:
Павучки. Абсолютно незрозуміло, як саме має працювати цей елемент. Вони незручні, а зібравшись наверх, дитині просто ніде сидіти. Немає ніяких ігрових елементів, щоб залучати цю залізну масу. Окрім того, вони доволі небезпечні й діти постійно отримують травми.
Гірки у формі ракет. Іржава споруда, з усіх боків якої стирчать гострі шматки металу. Ковзанка зроблена неякісно і не дозволяє нормально спускатися.
Маленькі гірки. Ще гірше за гірку у формі ракети. За задумом, призначені для наймолодшої вікової групи. От тільки нахил ковзанки ледь не 90 градусів робить спуск небезпечним для здоров’я.
Побілені стовбури дерев
Цей метод захисту дерев від шкідників почали застосовувати у Європі близько 100 років тому. У СРСР біління дерев активно здійснювалося у 30-х роках минулого століття. Практика також містила у собі ідеологічний підтекст, що являвся показником охайності та порядку.
Для фарбування застосовувалося вапно, мідний купорос, клей та інші елементи. Такий побіл надає певний захист від шкідників, хоча водночас не є дружнім до навколишнього середовища.
Тому людство зробило крок уперед і стало застосовувати натуральні біопрепарати, мульчування, агроволокно та ін.
Сподіваємося, що одного дня вигляд українських дерев припинять паплюжити білою фарбою.
Радянські паркани з ромбиками
Черговий витвір радянської архітектури, що почали виготовляти масово у 50-х.
У його конструкції лежать металеві прути, які зварювалися у формі ромбів. Така конфігурація забезпечувала змивання бруду з дощем, а також виконувала функції звукоізоляції.
Найчастіше такими заборами обгороджували різноманітні виробничі об’єкти. Вони досі масово зустрічаються у пострадянських країнах. На жаль, включно з Україною.
Бездушні радянські житлові будинки
Примусова урбанізація СРСР, а також гостра нестача житла після завершення Другої світової війни, спонукала радянський уряд розв’язувати квартирні питання однотипно та дешево.
Повна відсутність привабливого зовнішнього вигляду перегукувалася з радянською ідеологією рівності всіх людей. Так, Хрущовки та Брєжнєвки заповнили українські міста.
Але європейський досвід показує, що ці будинки можна оживити. Наприклад, ось як виглядають соціальні будинки в Чехії після косметичної реінкарнації:
Такі заходи вживаються й в інших країнах. Віримо, що Україна не залишиться виключенням.
Мережа бетонних стовпів і електроопор
Ці масивні, сірі та абсолютно неестетичні споруди давно не відповідають сучасним стандартам міської інфраструктури. До того ж у СРСР бетонні стовпи нерідко встановлювалися хаотично, без реальної потреби.
Для сучасних опірних споруд часто використовують алюміній або композитні матеріали. Також модернізація міст у розвинених країнах передбачає встановлення підземних кабелів. Такі методи дозволяють позбутися потворної павутини кабелів, а також є значно надійнішими.
Моторошні радянські зупинки громадського транспорту
Ще один антишедевр радянської архітектури, подібний до парканів з ромбами.
Бетон та метал з абсолютно однотипним проєктом для всіх населених пунктів – класика методів роботи радянського уряду. Щоправда, деякі з них іноді оздоблювалися мозаїкою чи фарбою. Але суттєво це не покращувало їхній вигляд.
Відсутність якої б то не було функціональності й тотальна недбалість досі паплюжать сполучення між українськими містами.