Анастасія Верескун народилася у місті Маріуполь, де закінчила державний університет за спеціальністю «Право». Їй 26 років, а за плечима вже 3 роки досвіду служби у Національній поліції України.
Вона розпочала кар’єру рядовою патрульною поліцейською. Тобто мала реальний досвід із затриманням правопорушників та моніторингом безпеки на вулицях. А згодом доросла до посади юрисконсульта.
Для Цікаво Дуже Анастасія Верескун розповіла, як молодій дівчині знайти себе в рядах поліції, чи зустрічаються елементи гендерної упередженості на службі та як навколишні реагують на її професію:
«Я пішла у патрульну поліцію, бо хотіла бути корисною державі»
– Анастасіє, як вийшло, що ти обрала службу в поліції?
– Напевно, не я обрала поліцію, а поліція обрала мене. З дитинства мені подобалася правоохоронна діяльність, подобалися слідчі. Я надивилася цікавих фільмів та подумала: «Вау! Це ж круто». Так і загорілася цим.
Потім навчалася на «Право». Викладачі казали, що це просторіша сфера. Тому після навчання я певний час працювала помічником адвоката. А от правоохоронна діяльність розпочалася з початком війни, у березні 2022 року. Мені хотілося бути корисною державі й вибір пав на поліцію.
– Тобто на вибір значною мірою повпливала війна?
– Так. До війни я б, напевно, продовжувала займатися адвокатурою. Але виявилося, що мій вибір зі шкільних років втілився в життя.
– Чи намагалася потрапити до лав ЗСУ?
– Коли почалася війна я пішла в ТЦК і стала на облік. Але на той момент я зі своєю професією не була їм потрібна. А мені вже тоді хотілося діяти. Я дізналася, що йде набір у патрульну поліцію, і їм не вистачає людей. Так і доєдналася.
– Переглядаючи твій профіль в Instagram, важко уявити, що ти якось пов’язана зі службою. Як навколишні реагують, коли дізнаються?
– Перше питання: «Що ти там забула?». Коли люди дізнавалися, що я в патрульній поліції, то говорили, що мені дуже пасує форма, і я надто мило виглядаю, щоб виписувати штрафи. Але всі підтримували. Особливо на початку війни, коли були сильні обстріли. Люди дуже дослухалися патрульних.
Але в кінці 2023 року мені запропонували посаду юрисконсульта з особливих доручень у відділі правого забезпечення ГУНП у Херсонській області. Я вагалася 2 тижні. Було страшно покинути патрульну лінію і піти працювати в кабінет. Але вирішила спробувати, враховуючи мою першу професію. Однак я сумую за часами служби в патрульній поліції.
– «Що ти там забула?», – як відповідаєш на це?
– Нікого не слухаю. Відчуваю, що це моє місце і мій поклик. Мені на власному досвіді хотілося відчути, як працює ця система та як я в ній існуватиму. Зіграв фактор того, що почалася війна. Хотіла бути корисною державі. Я взагалі так собі уявляла: прийду, дадуть автомат і ледь не на фронт відправлять.
– Як минав типовий день у статусі патрульної поліцейської?
– Колеги казали, що якщо не брати до уваги обстріли, то моя робота припала на спокійні часи. Зазвичай день починався з шикування о 6 ранку. Нам видавали зброю, ми розходилися по екіпажах, відкривали планшет та вирушали на район патрулювання.
Іноді ми несли службу не на лінії, а на блок-пості. Звільнялися зазвичай о 20:00, якщо не відбулося виклику чи ДТП. Графік був 2/2. 2 зміни були денні, 2 – нічні.
– На службі в патрульній поліції є принципові відмінності для чоловіка та жінки?
– Ні, для всіх однакові умови. Зброя, каска, бронежилет – для всіх однаково.
Однак є людський фактор. У нас були дуже хороші колеги-хлопці, які розуміли, в яких моментах дівчатам може бути важкувато та, наприклад, могли підмінити на блок-посту вночі.
Коли йдеш на службу, маєш усвідомлювати, що це робота, де немає різниці чоловік ти чи жінка. Потрібно розраховувати на себе. Бо в певних ситуаціях можуть так скластися обставини, що потрібно буде ще й постояти за свого напарника. Не потрібно думати: «Я –дівчина, я чогось не буду робити або не можу щось робити».
– Однак чоловіків на службі більше. Ти зіштовхувалася з гендерною дискримінацією або чимось подібним?
– У мене такого досвіду не було. У нас був чудовий колектив. Хороші командири, які всіляко допомагали новачкам. Завжди підтримувалася дружня атмосфера.
– Це одна сторона служби. А є ще й звичайні громадяни. Хтось намагається з тобою знайомитися чи запитувати номер телефону? Якщо таке є, як реагуєш?
– Були такі випадки. Але в мене завжди одна відповідь, що я не знайомлюся.
Бувало, виписуєш штраф, а людина каже: «А тут не вистачає вашого номера телефону!». Я віджартовувалася, мовляв, сплатіть спершу штраф, а потім будемо розмовляти.
– Якщо ти в такому контексті вирішуєш обмінятися контактами з людиною, це не являється порушенням робочого уставу з твого боку?
– Якщо проаналізувати Дисциплінарний статут та Кодекс професійної етики поліцейських, працівник зобов’язаний: дотримуватися службової субординації, не використовувати службове становище для особистих цілей.
Це може виглядати дивним для навколишніх: дівчина-поліцейська комусь щось записує. Люди люблять дофантазовувати, починати дискусії, мовляв, домовляються за неправомірну вигоду. Тому треба уникати таких ситуацій.
Якось у спортзалі за мною пильно спостерігав чоловік. Я це помітила й запитала, що йому потрібно. Він відповів, що я колись виписала йому штраф, і він мене запам’ятав.
– Ти в патрульній поліції потрапляла в ситуації з підвищеним ризиком?
– Була зміна, яка припала на приліт по мосту у Миколаєві. Я перебувала з колегами, коли вони отримали команду перевірити стан мосту. Заради безпеки, мене вирішили залишити на блок-пості.
Коли вони перебували на мосту, трапився другий приліт. Бризки води потоком сховали з поля зору автомобіль колег. Серце закалаталося, але, на щастя, все добре минулося.
Вночі бувало багато наїздів на бетонні плити блок-постів. Але загалом мені не доводилося потрапляти в якісь дуже вже екстремальні ситуації. Я не застосовувала зброю. Але застосовувала кайданки.
– Які топ-3 порушення ти зустрічала за час перебування в патрульній поліції?
– Керування транспортним засобом у нетверезому стані. Керування транспортним засобом без відповідного права керування, тобто без наявності водійського посвідчення. Керування після позбавлення права керування транспортними засобами.
– Чому для України керування транспортним засобом у нетверезому стані залишається такою болючою проблемою?
– В Україні досі існує певна «поблажливість» до вживання алкоголю. Навіть за кермом:частина населення сприймає «трохи випити й поїхати» як нешкідливе порушення. Люди ставляться до цього легковажно. Думають, вип’ють пару келихів і спокійно доїдуть. Але забувають, що поряд може бути точно такий самий водій після пари келихів.
У такий момент у людей притуплюється реакція та увага, знижується здатність адекватно оцінювати дорожню ситуацію, з’являється агресія або надмірну самовпевненість. Так, у мить і трапляються ДТП. І якщо пощастить, то без фатальних наслідків.
Проблема іноді ще й в тому, що коли далі відбувається судовий процес, то наявна судова лояльність – деяким порушникам повертають посвідчення або звільняють від відповідальності. Наприклад, поліцейський не вписав номер драгера. Це іноді дозволяє винуватцям лишитися непокараними.
«У США поліцейські вільно застосовують зброю. В Україні – переважно обирають шлях діалогу, деескалації та переконанні правопорушника»
– Розкажи про головні недоліки роботи.
– Недолік: коли людина потрапляє в службову систему й певний час несе службу, може постати питання вигорання. І якщо людина хоче щось змінити, у неї немає розуміння, чим вона може займатися у цивільному житті. Ти вже настільки звикаєш до системи, що запитуєш себе: «А чим ще займатися? Що я можу?». Це дуже лякає.
Іноді бувають внутрішні процеси, коли занадто багато вимог до поліцейських. Ми розуміємо, що це специфічна служба, тим паче у такий час. Але хтось думає, що поліцейські – це не люди. Що в них немає свого життя, втоми, слабкості. Це стосується і цивільних людей, і людей зі структури.
Керівництво нагадує, що ми є представниками влади та маємо гордо нести свої обов’язки, не паплюжити статус поліцейського. Але поліцейські – теж люди. Вони втомлюються, їм хочеться радіти життю, а іноді – поплакати.
Також складно з вільним часом. Зараз у нас 6-денний робочий тиждень, з 8:00 до 18:00. Маючи один вихідний, повністю відволіктися від службових моментів не виходить.
Я також вважаю, що поліцейські не мають достатнього рівня забезпечення. Наприклад, якщо взяти американську модель: пенсії, медичне страхування – усе на рівні. У нас, на жаль, не так: поліцейські не захищенні. Також поліцейський у США досить вільно може застосувати силу та вогнепальну зброю. Якщо така потреба виникає у нас, то треба декілька разів дуже добре подумати, перш ніж її взагалі торкнутися, і тим паче привести до готовності.
– Це цікава тема. Наприклад, резонансний випадок із застосуванням зброї стався у Дніпрі рік тому. Чоловік був нетверезий, накинувся на патрульних. Поліцейський застосував зброю, порушник помер. Лунало дуже багато різних думок. Як ти бачиш цю ситуацію?
– Ми теж багато обговорювали це з колегами, теж були різні погляди. Я вважаю, що в тій ситуації зброя застосовувалася обґрунтовано.
Як я це бачу: мене збили з ніг, я на землі, не в повністю притомному стані, правопорушник наближається до напарника. Я не розумію, що в його кишенях, які його подальші дії, не можу встигнути його затримати. Вважаю, що в таких умовах застосування зброї обґрунтовано.
– Ти наводила порівняння з американською моделлю. Якщо перенести цю ситуацію в США, там би були аналогічні дії поліцейських?
– Там би заходи були вжиті ще раніше. У нас правопорушникам декілька разів говорили вийти з машини, намагалися спокійно вести розмову, віддавали перевагу мирному врегулюванню ситуацій через діалог.
У США реагування на агресивну чи небезпечну поведінку правопорушника є максимально рішучим – найменший рух у бік поліцейського може завершитися його примусовим затриманням на землі.
– Як щодо позитиву? Що подобається в роботі?
– Мені подобається розуміти, що ти приносиш користь. У нас було чимало звернень, де повідомляли, що загубилася дитина або людина похилого віку. Тоді залучається багато сил, щоб їх відшукати. І коли вони знаходяться – це дуже приємно. Розумієш, що день було прожито не даремно.
А ще я погоджуюся з тими людьми, які кажуть, що форма мені пасує (сміється – прим.). Також є постійний розвиток. На своїй посаді я весь час у русі, постійно маю встигати за законодавчими змінами.
– Ти б хотіла, щоб більше жінок доєднувалося до служби в поліції?
– Залежить від напрямку роботи. Вважаю, на певних напрямках краще працювати жінкам. Є й напрямки, де вправніші чоловіки.
Кажу так, ніби є відчуття гендерної нерівності. Але, на мою думку, дівчатам не місце на лінії патрулювання, бо це дуже складно.
– Окрім роботи маєш якісь хобі?
– Я стабільно займаюся в тренажерному залі. Це зазвичай силові тренування, іноді домішки кросфіту. Люблю читати книги, готувати. Люблю подорожувати, хоч багато і не виходить. У мене є кіт і собака.
– Наостанок, опиши портрет ідеального поліцейського, яким він має бути у 2025 році в Україні.
– Головна якість – завжди залишатися людиною. Також це має бути людина обізнана в законодавчій сфері. Потрібна фізична підготовка. І щоб завжди людина розвивалася, удосконалювала свої знання. Це має бути добросовісна особа, зі стійкими життєвими принципами, емоційно стійка. Насправді це не має бути якийсь супермен. Для мене прикладом лишаються мої командири.
Водночас розповідаємо про Анастасію Дрьомову. Це професійна косплеєрка, котра несе добровольчу службу у медичному батальйоні «Госпітальєри».