Топ фраз, які зрозуміють лише люди, яким близько 30

Фрази, які викликають ностальгію у тих, кому вже за 30

Сьогодні діти 90-х – це дорослі чоловіки та жінки, яким або ось-ось виповниться 30, або ж уже пішов четвертий десяток. Їхня юність являє собою вайбовий період на перетині перебудови України, появи іноземної техніки, перших мобільників та повільного інтернету.

Дочитайте до кінця, щоб відкрити для себе декілька висловів, які 15-20 років тому з півслова знала кожна молода особа:

Фрази, які занурюють в ностальгію 90-х та 2000-х років:

  • «Дай переписати касету». Зараз ми кажемо: «Скинь мені лінк». А в 90-х люди копіювали касети. У ті часи аудіо та відеокасети були основними носіями контенту. Щоб переписати, треба було мати двокасетний магнітофон або 2 магнітофони. Одну касету вмикали на програвання, другу – на запис. Таким чином копіювали музику, чи бойовики з Жан-Клодом Ван Даммом. Фрази: «Касету зажувало» або «Дай олівець – перемотаю касету» – це з тієї ж серії.
  • «Не сиди в інтернеті, а то не можуть на домашній телефон додзвонитися». В одній фразі одразу 2 скарби. Так, раніше були домашні телефони. Якщо ви особа зовсім юна, ми лишаємо посилання з Вікіпедії на тему стаціонарного зв’язку. Щодо інтернету: у 90-х і нульових він підключався через звичайну телефонну лінію. Для підключення комп’ютер використовував модем – така коробочка, яка через дроти дзвонила провайдеру. Під час коннекту було чутно звук схожий на перфоратор. Поки користувач використовував інтернет – було неможливо прийняти або здійснити дзвінок. А якщо зняти слухавку – інтернет обривався.
  • «Посадиш кінескоп». Колись телевізор був головним джерелом розваг у будинку. Дорослі оберігали його від надмірних зазіхань дітей, які намагалися дивитися мультики. Застереження про кінескоп звучало дуже потужно. Особливо, якщо дитина ще мала приставку типу Dendndy чи PS 1. За версією батьків, кінескоп телевізора витримував це лише з допомогою вищих сил.
  • «Скинь бомжа». Раніше можна було надіслати безплатне СМС з проханням передзвонити. Такі повідомлення називали бомжами. Іноді їх використовували й не зовсім за призначенням. Наприклад: «Кинь мені бомжа, коли доберешся додому».
  • «Перекинь по IK-порту». Коли з’явилися перші мобільники, які мали примітивні камери та підтримували формат MP3, з’явився й інфрачервоний порт (ІК-порт). Технологія дозволяла передавати файли між пристроями на дуже близькій відстані (менш як 1 м). Така собі варіація Bluetooth, але з меншим радіусом і повільніша. Поки йшла передача по IK-порту, не можна було рухати телефони, щоб не збити вирівнювання інфрачервоного світла.
  • «Напиши на Аську». ICQ була найпопулярнішим інтернет-месенджером нульових років. Згадка про характерний стукіт, коли приходило сповіщення про повідомлення, досі викликає ностальгічний екстаз. У 2010 році її купив рашистський портал Mail Ru, загубив зацікавленість західних користувачів та цілковито програв конкуренцію Skype і майбутнім месенджерам, якими ми користуємося тепер.
  • «Це CD-R чи CD-RW?».Після касет, диски стали наступними носіями контенту. Вони прожили не дуже довго, але це було круто. Диск CD-R – записуєш один раз, видалити чи перезаписати не можна. CD-RW – ніби як можна перезаписувати до 1000 разів (але насправді менше). Найкозирнішими в ті часи були диски DVD-RW. Адже СD мали 700 МБ пам’яті, а DVD – 4,7 ГБ.
  • «Я не винесу воду, бо потім не випустять». Діти дев’яностих і нульових проводили трохи більше часу офлайн. У них не було смартфонів, інтернету чи планшетів. Навіть кнопкові мобільники були рідкісним явищем. Тому діти часто збиралися у дворах, грали у футбол та загалом активно проводили дозвілля. Коли ж поставало питання попити води (адже вона завжди швидко кінчалася, або про неї взагалі забували), зазвичай усі накидалися на дитину, яка жила у найближчому будинку чи на найнижчому поверсі. Це була ризикована авантюра, адже похід по воду міг обернутися раптовою перевіркою домашнього завдання. 
  • «Півник чи курочка?». Це гемблінг дитинства, в якому дилер завжди перемагав. Потрібно було зірвати колосок, вправним рухом руки зчесати з нього молоді зернята й утворити своєрідний пучок пір’я. Після цього запитували: «Півник чи курочка?». Припустимо, відповідь була «курочка». Тоді дилер відповідав: «Ні, півник». Хоча, якщо в нього був гарний настрій, то міг і погодитися. Насправді гра трохи абсурдна, але всі так робили. Іноді з її допомогою можна було вирішити якийсь спір. 
  • «Вимкни, тут кіно з червоним квадратиком». Зелений кружечок, жовтий трикутник та червоний квадратик досі маркують контент на телебаченні. Але 20 років тому телевізором користувалася вся родина і контроль був дуже щільним. Зелений кружечок та жовтий трикутник були прийнятними варіантами для перегляду. Якщо ж батьки помічали, що дитина увімкнула червоний квадратик – це фіаско.
  • Чіт-коди для GTA. Gta Vice City та San-Andreas – це епохальні ігри нульових. Більшість дітей навіть не усвідомлювала, що в них є цікаві сюжетні лінії. Усі просто ганяли на автомобілях та влаштовували перестрілки. А щоб гра проходила ще цікавіше, діти безжально використовували чіт-коди. LEAVEMEALONE, ASPIRINE, NUTTERTOOLS – ці слова знали всі. Справжніми королями були власники програми CheMax. Вона являла собою потужну базу з чіт-кодами для всіх популярних ігор того часу.

Водночас згадуємо культову українську рекламу 90-х та 2000-х.