Привіт, це колонка Ярмоленка Олександра. Я пишу тут про все на світі, а сьогодні розповім на власному прикладі, як учительські поради змінюють життя людини.
Я закінчив школу у 2013 році. Загалом у мене є чимало запитань до української системи освіти. Принаймні до тієї, яку застав я. Моя учнівська буденність перепліталася з вчителями радянського вишколу. Більшість з них не втомлювалися повторювати, що раніше було краще, що освіта СРСР не знала собі рівних тощо.
Насправді серед них траплялися кваліфіковані спеціалісти. Але їхнім суттєвим мінусом були необмежені суб’єктивні судження на тему, ким ми станемо, коли виростемо. Ну, знаєте ось це: «Ти бачиш свої оцінки? Ти підеш мести вулиці!». Я переконаний, що погрози мести вулиці вбили чимало творчих початків та різноманітних талантів учнів.
На щастя, серед нескінченних застережень траплялися й гідні вказівки та методики вчителів. Я проніс їх крізь роки, аж доки не дійшов до роботи у сфері маркетингу та PR.
Тепер я хотів би розповісти про 3 взірцевих вчительських поради, які допомогли мені.
Не бійтеся робити по-своєму
Коли я був у 2 класі, ми отримали примітивне домашнє завдання з української мови. У робочому зошиті було зображено картинку кота, який сидить поряд з акваріумом та дивиться на рибу.
Необхідно було описати побачене декількома реченнями. На кшталт: «Кіт хоче з’їсти рибу. Але він не може її дістати, бо вона за склом. А ще коти бояться води».
По дорозі додому, я з якоїсь причини став розмірковувати, як виконаю це завдання. Раптово в голову прийшла ідея, що можна описати цілу сюжетну лінію. Мовляв, кіт погрожує рибкам, але вони з нього насміхаються. Кіт вирішує забратися на акваріум. У нього не виходить, він провалюється у воду. Рибки метушаться в акваріумі та продовжують насміхатися з кота. З’являється господар, що витягує улюбленця з води. Принижений кіт обіцяє рибкам помститися та йде зализувати рани. Такий собі Том і Джеррі сторітелінг.
Пам’ятаю, що після перевірки цього завдання увесь мій зошит був вщент списаний червоною вчительською пастою. Не дивно, адже у 2 класі ми не знайомі з прямою мовою та й взагалі утворенням складного синтаксису. Я дуже злякався, коли пробігся очима, але в кінці була оцінка 12!
Пам’ятаю також, що однокласники обурювалися, як з такою кількістю помилок оцінка може бути максимальною. Але я знав, що вчитель оцінив моє прагнення. І я також оцінив її меседж.
Цього єдиного випадку виявилося достатньо, щоб я на решту життя зафіксував для себе, що зможу виконувати якусь творчу роботу пов’язану з письмом. В усі подальші твори з 2 по 4 класи я вкладав душу і завжди отримував оцінки 11 чи 12.
З 5 по 11 класи ситуація змінилася. Адже закінчилася початкова школа та з’явилося багато нових вчителів. Завдання стали структурованішими. Типу: «Поясніть у творі-роздумі, який сенс автор вкладає в опис розділу про…». Я часто робив їх абияк і вже не отримував відмінні оцінки.
Мені це й не було потрібно, адже я завжди пам’ятав свою вчительку початкових класів, яка поставила мені 12 за кота та рибок. Після школи я працював копірайтером, а трохи згодом додав у портфоліо кейси за написання текстів за ціною 100$ за сторінку 14 кеглем.
Думайте, як заробляти гроші
У загальноосвітніх школах ми вивчаємо шалений спектр предметів та тем. Нам розповідають, про розмноження двостулкових молюсків, котангенс та класи неорганічних сполук.
Але кому з нас розказали, як заробляти гроші? Адже врешті ми проходимо цей довгий шлях навчання, щоб нам платили у майбутньому. І чим більше, тим краще. Я не почерпнув про це корисної інформації у ЗОШ. Але, на щастя, я ще відвідував музичну школу. У цьому напрямку мене чудово зорієнтував мій вчитель гітари.
Він також давав приватні уроки й періодично отримував докори людей за надмірно високий прайс. На це він завжди відповідав: «Я займаюся цим десятки років. Я справжній професіонал, тому мої уроки коштують дорого».
Між нотною грамотою він постійно наголошував мені:
1. «Ти не повинен соромитися заробляти гроші»;
2. «Ти повинен стати фахівцем своєї справи й брати за це справедливу ціну»;
3. «Ми більше не живемо при соціалізмі. Тепер капіталізм, тому вчися заробляти».
Я мало що розумів, про соціалізм і капіталізм, коли мені було 14. Але я знав, що він правий. Ми жили у провінційному місті. Я постійно бачив, як одні люди намагаються урвати щось задарма, а інші – бояться їх образити. Адже піде дурна слава, адже що скажуть сусіди й т.п. Моя мати також давала приватні уроки англійської мови й завжди брала за них менше, ніж могла б. Чому? Тому що її, як і мене, ніхто не вчив заробляти багато.
Нас навчали за стереотипною моделлю: робіть усі завдання на відмінно; вступайте до університету; отримуйте червоний диплом; показуйте його майбутньому роботодавцеві та працюйте.
Реальність же показала нам людей, яких не цікавлять двостулкові молюски. Усі хочуть реальний досвід та скіли. Гадаю, багатьом з нас було б вигідніше сконцентруватися на чомусь одному та з юного віку навчитися отримувати на цьому фінансову користь.
Не бійтеся брати відповідальність на себе
У 10 класі я вирішив прогуляти першу пару з англійської мови. Присягаюся, що на решту уроків я збирався повернутися. Я пропускав англійську, бо знав, що буде важка контрольна, яка зіпсує мені картину. Якби я пропустив її, то за поточними оцінками отримав би 9 балів за тему. Це було прийнятно.
Вештаючись околицями, я випадково натрапив на свого тренера з боксу. Він посміхнувся і сказав, що мене чекатиме розмова на тренуванні.
Так і сталося. Тренер попросив пояснити, чим я займався в навчальний час. Я описав йому усе вищесказане тими ж словами. Я був переконаний, що це блискуча логіка, і він навіть не почне сваритися. Але він цього не оцінив.
Чому? «Бо чоловік не повинен боятися брати на себе відповідальність», – сказав він. Я задумався.
Тепер я розумію, що прийняття відповідальності робить нас прямими та чесними. Це високо цінує будь-який адекватний роботодавець. Адекватний роботодавець також вміє виявляти людей вертливих, подібних до мене в 10 класі.
Прийняття відповідальності – це основа, яка дозволяє нам виконувати амбітні задачі. Цей базовий принцип розвиває вміння виходити за межі зони комфорту.